Психосоматика дітей
Психосоматика (грецьке psyche – душа, soma – тіло) – напрямок у психології, який вивчає вплив психологічних чинників на виникнення та перебіг хвороб тіла.
За різними джерелами, поширеність психосоматичних розладів серед дітей та підлітків, які звернулися до педіатрів, становить 40 – 60 %.
В основі психосоматичного розладу лежить емоційна напруга та психічне переживання, що викликають порушення функцій органів та систем. При прогресуванні розладу до функціональних порушень приєднуються структурні зміни у органі. Також у процес можуть залучатися інші органи та системи організму дитини.
- Виникненню психосоматичних розладів у дітей сприяють наступні фактори:
гострі та хронічні стреси; - наявність психосоматичних захворювань у батьків та членів сім’ї: участь тіла у вирішенні психологічних проблем можна спостерігати у кількох поколіннях однієї сім’ї.
У людей, схильних до психосоматичних захворювань, часто виражені певні особисті якості та моделі поведінки, які, як естафета, передаються нащадкам як зразок для наслідування та несвідомої ідентифікації:
- підвищена тривожність;
- ігнорування тілесних сигналів;
- невміння відкрито обговорювати проблеми та приймати допомогу;
- проблеми планування часу (переважає режим «загнаного коня»);
- нетерпимість, категоричність;
- підвищена чутливість, неврівноваженість, непередбачуваність поведінки;
- підвищена відповідальність, «правильність»;
- постійна боротьба за досягнення;
- напруженість з нездатністю розрядитися;
- низький рівень самоповаги;
- навіюваність;
- уразливість;
- надмірна боязкість чи самовпевненість;
- переважання «катастрофічного» мислення;
- проблеми вербальної комунікації;
- переживання кризових ситуацій (наприклад, військові дії, повені, землетрус), які виявляються нестерпними, психотравмуючими;
- порушення прив’язаністі в період новонародженості та в ранньому дитячому віці (складності у налагодженні відносин у діаді «мати – дитина», недолік або спотворення проявів батьківської любові);
- несприятливий психологічний клімат у сім’ї (наприклад, скандали, заплутаність соціальних ролей, фанатизм у прихильності до будь-якої ідеї, психічні захворювання у членів сім’ї);
- відсутність гармонії у відносинах дитини з батьками (надмірний контроль або ігнорування дитини; нездатність батьків знижувати рівень тривоги у дитини; різні види насильства над дитиною та ін.).
Вплив психологічних факторів на здоров’я дитини може виражатися у таких розладах:
1) психосоматичні реакції (приклади: мимовільне сечовипускання при переляку; нудота, блювання, шлункові спазми, пронос після сильних переживань; підвищення артеріального тиску після стресу; почастішання дихання, мимовільні зітхання, підвищене потовиділення, почервоніння шкіри у відповідь на стрес; зміна вмісту глюкози у крові);
2) функціональні порушення (приклади: тривалий розлад сну після психотравмуючих подій; запори, анорексія; психогенна задишка, «невротичний» кашель, захриплість голосу або афонія; зміна чутливості шкіри; порушення менструального циклу; коливання маси тіла);
3) психосоматичні захворювання (психосоматози), що супроводжуються порушенням діяльності ендокринних залоз, обміну речовин і структурними порушеннями органів (приклади: виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки; гіпертонічна хвороба; бронхіальна астма; нейродерміт; діабет; гіпертиреоз; хронічне запалення суглобів; ожиріння);
4) соматизація психічних захворювань (на перший план при психічному захворюванні виступають не психічні, а тілесні симптоми – при депресії, маніакальних, тривожних, істеричних станах, шизофренії).
Наприклад, найчастішими симптомами при депресії у дітей та підлітків є різні болі, стомлюваність, безсоння, а також зменшення маси тіла, енурез, запаморочення, порушення харчової поведінки.
У немовляти депресія виникає при розлученні з матір’ю. Спочатку виявляється у занепокоєнні, плачі, порушенні сну, відмові від їжі, а надалі в апатії, відставанні у рості, зниженні маси тіла, затримці психомоторного розвитку та схильності до повторюваних інфекційних захворювань.
При тривалій відсутності матері (або особи, яка її замінює) розвиток дитини зупиняється та настає деградація.
5) хронічні больові синдроми як прояв психічного розладу (головні болі, лицьові болі, біль у животі, у попереку, кінцівках тощо). Звичайно, перш, ніж буде поставлено діагноз «психогенний біль», дитина має бути ретельно обстежена і виключені органічні причини больового синдрому.
Таким чином, чим молодша дитина і чим менш оточуючі її дорослі здатні зрозуміти і покращити її емоційний і психічний стан, тим більше вона буде схильна до психосоматичних проявів.
При психосоматичних проявах у дітей та підлітків медикаментозна терапія малоефективна і не призводить до позбавлення від хвороби – можливе лише деяке полегшення симптомів.
Необхідно гармонізувати психічний стан дитини, виявити та усунути психотравмуючі фактори у її житті. І звернення до психолога буде еквівалентним тому, що в медицині називають «етіотропним лікуванням» – лікуванням, спрямованим на усунення причини, що викликала захворювання.